Візит на ферму кратома в Індонезії

Ми подумали, що вам, нашим постійним клієнтам, буде цікаво дізнатися, звідки ми отримуємо кратом, де він переробляється, і що ви могли б трохи заглибитися у весь процес.

Саме тому ми вирушили на нашу ферму в Індонезії, а точніше на індонезійську частину острова Борнео, звідки пропонуємо вам звіт у вигляді блогу з невеликою фотодокументацією. Ми регулярно відвідуємо наших партнерів в Індонезії для проведення внутрішнього аудиту та з інших питань. Однак ми не наважуємося регулярно вирушати безпосередньо в джунглі на ферму, яка знаходиться в декількох десятках годин їзди від цивілізації на машині по ґрунтових дорогах і ще чотири години на човні. Однак для вас ми вийшли із зони комфорту, тобто з нашого офісу, і здійснили цю подорож з нагоди планового внутрішнього аудиту на виробництві.



Подорож починається на нашому заводі в Пльзені, де ми пояснюємо останні деталі новому директору заводу, який наглядатиме за заводом під час нашої відсутності, поки нас не буде в офісі і ми не зможемо приймати відвідувачів. Наступного дня ми їдемо до Берліна, звідти летимо до Дохи в Катарі, а потім, вже втомлені, сідаємо на інший літак до Джакарти, столиці Індонезії.

Тут ми заночуємо після довгого і виснажливого перельоту, щоб компенсувати різницю у часі. Наступного ранку у нас буде більше часу, щоб дослідити місто перед тим, як вирушити далі. Тут страшенно багато шуму і задушлива спека, до якої ми швидко звикаємо. У Джакарті більшість місцевих жителів вже знають і говорять про кратом, але він не є центром уваги, як у місцевості, куди ми вирушаємо наступного дня, на острові Борнео. Зокрема, ми летимо до містечка Понтіанак, де одразу після приземлення зустрічаємося з нашими партнерами. Вони чекають на нас біля головного входу в аеропорт, ми сідаємо в їхній автомобіль і їдемо до їхнього офісу.





Після кількох годин зустрічей і робочої вечері ми не байдикуємо, сідаємо в позашляховик і о 6 вечора вирушаємо в довгу нічну поїздку джунглями. Дорогою ми стикаємося з першими проблемами. Дорожні умови на Борнео більш екстремальні, ніж ми звикли, тому за кермом сидять партнери, а не ми. Машини тут їздять у лівому ряду, а дорога гіршої якості, ніж наша дорога третього класу, це більше схоже на ґрунтову доріжку. Подекуди нам навіть доводиться переходити вбрід через воду, бо зараз тут сезон дощів і вода не може просочитися в і без того мокру землю. Пізніше ми проїжджаємо повз кілька вантажівок, що застрягли на узбіччі густих джунглів. Ми запитуємо водія, що з ними сталося. "Вони заснули за кермом, бо їхали понад 24 години поспіль", - відповідає він. Нам доводиться заспокоювати себе тим, що він відчуває себе сповненим енергії. Через деякий час ми з'їжджаємо з дороги, і ліве заднє колесо стукає. Але це не від втоми, а від дуже вузької дороги, в яку наша машина не може в'їхати одночасно із зустрічною вантажівкою. Ми засинаємо. Хм, не зовсім, тому що нам належить їхати ще близько 3 годин ґрунтовою дорогою, повною вибоїн.

Близько 8-ї ранку ми прибуваємо до містечка Кетапанг, де зупиняємося в будинку, де живе сім'я головного фермера. Вони приготували для нас ситний місцевий сніданок, що складається з рису, сушеної риби, дивного коричневого яйця і різних паростків. Все це полито неймовірно гострим соусом чилі. Ми не проти, бо ми не спали, і це не перша наша їжа за день. Тож нам не треба турбуватися про те, що це розладнає наші шлунки. Після сніданку вся родина робить з нами десятки фотографій, а старенька бабуся дає нам сумку з їжею на довгу дорогу. Ми намагаємося поговорити про щось, але мовний бар'єр величезний. Лише наймолодший фермер розмовляє англійською, та й то ламаною. Ми запитуємо, чи буде водій спати в їхньому будинку, щоб бути свіжим на зворотній дорозі. Вони підтверджують це з посмішкою, адже він не робот і йому треба поспати. Ми повертаємося в машину і їдемо годину до річки, де на нас чекають двоє фермерів у дерев'яному човні, схожому на велике каное. Водій несподівано теж сідає в човен. Ми з колегою з жахом дивимося один на одного і запевняємо себе, що він переночує на фермі пізніше.

Ми вирушаємо в човен. Річка глиняного кольору, а її дельта приблизно втричі більша за Влтаву. З човна ми бачимо перші дикі дерева кратома в навколишніх джунглях. Це свідчить про те, що ми наближаємося до місця призначення. Після тригодинної подорожі на човні ми нарешті прибуваємо на ферму і щасливі, незважаючи на неймовірну втому.

Через підняття рівня річки частина ферми затоплена, і нам доводиться користуватися маленьким дерев'яним човном, щоб дістатися до центральної сушарні. Ми відчуваємо себе тут королями, оскільки фермери йдуть убрід по воді і тягнуть човен за собою, щоб ми не намокли. На центральному складі цієї регіональної ферми листя кратома готують до сушіння, а ми перевіряємо якість процесу. Під час нашого візиту в процесі сушіння було листя для зеленого чистого кратома і червоного чистого кратома. Листя для зеленого кратома миють і кладуть безпосередньо на сушильні стелажі приблизно на 24 години. Листя для червоного кратома миють, а потім зв'язують разом, щоб відбувався процес ферментації. Під час сушіння ці листки не отримують стільки повітря і тому зберігають свій червоний колір.

Цього разу ми не бачили, як готують листя для білого кратома. Цей процес відрізняється від приготування зеленого кратома тривалістю сушіння - довший час забезпечує світліший (блідіший) колір кінцевого продукту. Час сушіння варіюється від виду до виду, але зазвичай становить понад два дні. Різні види кожного кольору розрізняються залежно від місця збору листя. Проте всі ферми розташовані в радіусі десятків кілометрів. Це неправда, що деякі види кратома походять з інших частин світу, як стверджують деякі продавці. Кожна ферма має дещо відмінні умови вирощування, і кінцева продукція з ферм відрізняється і маркується по-різному через різний вік дерев або методи сушіння. Фермери завжди повинні гарантувати, що кожна партія максимально наближена до стандарту, до якого ви, наші клієнти, звикли.

Після огляду та кількох фотографій у сушильній кімнаті, ми прибуваємо на невеликому дерев'яному човні до наступної плантації. Ми сідаємо в суху, і нас буксирують один робітник на носі і один на кормі. Нам доводиться пробиратися крізь густу рослинність, повну павуків та інших паразитів, що не дуже приємно, але ми до цього готові.

Ми приходимо до кратомових дерев, де збирачі показують нам метод збору. Спочатку вони залазять на дерево майже до самої крони. Потім починають зривати повністю розвинене листя і складати його у великий плетений кошик. Збирання займає багато часу і є досить неприємною справою для збирачів, і ми б сказали, небезпечною, оскільки вода, де ростуть дерева, є територією крокодилів і багатьох різних змій. Збирачі є професіоналами і можуть визначити вік кожного дерева. Вони також показують нам різні типи листя і пояснюють, як їх використовують. Здається, ніби вони дали кожному дереву ім'я.

Фермерські господарства тут тільки місцеві, і кожне з них має власного головного збирача, який опікується лише цим господарством. Це єдиний спосіб досягти стабільної якості окремих партій (врожаїв). Ми закінчили збір і повертаємося до сушильної камери! Дорогою ми витягаємо рибальську сітку, яку фермери розставили, щоб виловити свій обід. "Мамма міа!", - кажемо ми собі, бо замість риби в сітці повно змій, які звиваються туди-сюди прямо біля рук фермера, який тримає її над головою. Швидше геть, назад до сушарні, щоб ми знову були в безпеці!

Коли ми безпечно опиняємося в сушильній камері, робимо кілька останніх фотографій і тиснемо руки деяким працівникам. Ми знаємо, що не побачимо їх ще довго. Водій, який мав би спати, очевидно, не спить, і нервозність перед зворотною дорогою, яка має відбутися сьогодні ввечері, зростає. Ми повертаємося на човні назад.



На півдорозі зупиняємося, щоб пообідати в селі, що плаває на воді. Ми відчуваємо, що належимо до великої індо-азійської фермерської родини. Ми сідаємо на підлогу в центрі кімнати і приєднуємося до типового для цієї місцевості застілля. Ми розмовляємо руками і ногами та сьорбаємо чай зі свіжозібраного листя кратома. За чаєм ми гуглимо з колегою і придумуємо план, як уникнути нічної подорожі з втомленим водієм. У невеликому містечку неподалік від села, де ми поснідали, є аеропорт, звідки має вилетіти невеликий літак до Понтіанака. Ми пояснюємо фермеру, що нам потрібно летіти на роботу (ми не хочемо образити його страхом нічної подорожі). Кілька дзвінків індонезійською, і він киває, що все готово. Ми сідаємо на човен і їдемо до машини!

Ми приїжджаємо в аеропорт за 5 хвилин до запланованого вильоту, і крижаний спокій місцевих жителів викликає у нас підозру. В аеропорту нам махають рукою, і ми можемо відразу сідати на літак без жодних перевірок. Ми прощаємося з фермерами і підтверджуємо завтрашню зустріч у Понтіанаку. Ми не знаємо, як вони будуть спати, якщо їм знову доведеться їхати всю ніч. На відміну від 14 годин на машині, 40-хвилинний переліт незрівнянно приємніший. Після прибуття наші партнери зустрічають нас і відвозять до готелю, де ми одразу ж засинаємо від нагальних турбот і втомлених очей.

Ферма позаду! Ми прокидаємося дуже пізно, і фермери кажуть нам, що будуть з нами близько 12 години дня. Вони приїжджають за нами в готель і виглядають трохи втомленими. Хоча вони щойно приїхали після такої довгої подорожі, цього зовсім не видно. Ми вирушаємо до переробного центру, куди сушене листя кратома доставляють прямо з плантації. Транспортування листя займає близько двох днів безперервної подорожі, плюс тригодинна подорож на човні. Листя прибуває до переробного центру упакованим у 20-кілограмові мішки і засипається в чайний млин. Листя можна подрібнити до різного ступеня дрібності, і фермер пояснює нам, що найкраще підходить для кратома. Наприклад, найдрібніший помел не рекомендується, оскільки листя стає занадто гарячим і втрачає свої активні інгредієнти. Тому він обирає другий найкращий варіант, і величезна машина починає працювати. Швидкість подрібнення дуже висока, і в найкоротші терміни 20-кілограмовий мішок наповнюється красивим зеленим чистим кратомом.

Подрібнений таким чином кратом потім просівають, щоб видалити залишки жилок на листках. Подрібнений і просіяний кратом проходить процедуру ультрафіолетового опромінення і переміщується до приміщення, де пакунки готуються до відправки. Кожна нова партія тестується аналогічно до того, як вона тестується тут, у Чеській Республіці. Вакуумовані мішки з кратомом перевозять у 20-кілограмових ящиках до порту, де їх завантажують у контейнер і відправляють до нас (вас) в Європу. Щоб ви розуміли, контейнер може вмістити до 25 тонн кратома.

Ми все побачили і задоволені тим, що виробничий процес відбувається відповідно до стандартів, які ми самі собі встановили. Ми закінчуємо наші робочі обов'язки всією командою за дружньою вечерею, де обговорюємо майбутній процес. У наступні дні у нас було більше зустрічей, а також можливість скуштувати місцеві продукти та почерпнути натхнення.



Одним з продуктів, який ми змогли спробувати, наприклад, був напій Extra Joss, який постійно був у нас на думці під час подорожі. Водій, який впорався з неймовірним 3-денним навантаженням, не зімкнувши очей, завжди готував напій Extra Joss. Це покращений енергетичний напій, який ми всі знаємо. Окрім кофеїну, він також містить екстракт азійського женьшеню, маточне молочко та різні інші місцеві трави. Ми маємо для вас скромнішу кількість щоб ви могли ввібрати в себе місцевий аромат (окрім кратома). Ви можете спробувати його прямо ТУТ.

Під час нашої подорожі ми також стикалися з іншими продуктами індонезійської мануфактури. Коли у фермера розболілася голова і він не міг терпіти біль під час нічної поїздки на ферму, він дістав з кишені загадковий продукт і натер ним маківку і лоб. Ми запитали, про що йдеться, і фермер витріщився на нас, збентежений тим, що ми не знаємо нічого подібного. Йшлося про міньяк ангін, який використовується, наприклад, для лікування головного болю. Місцеві жителі також використовують його як дезінфікуючий засіб або від сверблячки. Ми також привезли трохи з собою, у двох варіантах. Гострий варіант (з перцем чилі) і класичний варіант з цитрусовими. Тож якщо у когось з вас болить голова, ОСЬ ваш шанс спробувати.

Ми хотіли привезти вам, нашим постійним клієнтам, щось із цієї подорожі і думали, що б це могло бути. Прогулюючись Понтіанаком, ми натрапили на літню жінку з дитиною, які продавали на вулиці браслети з лавового каменю, які вони зробили власноруч. Нам одразу спало на думку, що це може бути саме те, що нам потрібно. За допомогою програми-перекладача ми домовилися з ними, що вони можуть зробити для нас браслети, які будуть мати щось спільне з кратомом. І ми це зробили! Чорний камінь лави символізує місцеві вулкани, корал із символом насіння кратома (він дійсно так виглядає) і придаток з листком. За два дні зробили рівно 500 браслетів (250 жіночих і 250 чоловічих - у цього на 2 корали більше). Щоб ми теж зробили добру справу, весь прибуток від цих браслетів ми віддаємо родині, яка їх виготовила. Хоча нам все одно було їх трохи шкода, адже продавати такі речі в містечку, де зовсім немає туристів, - це не хіт-парад, це не може бути хіт-парадом. Якщо ви хочете придбати браслет прямо з кратом-містечка, натисніть ТУТ.

Якщо стаття викликала у вас інтерес, ви також можете переглянути презентацію з фотографіями нижче.

Дякуємо, що прочитали весь звіт від початку нашої подорожі до цього моменту! Ми цінуємо вашу довіру і робимо це для вас!